Ксеня

У Львові я була лише один повний день, але про Ксеню треба розповідати окремо.



На екскурсії по Львову нам розповіли, що є в них така церква Андрея, в якій 18 золочених вівтарів, що колись її дворик був міським місцем страти. Зараз там нікого не страчують, але на згадку про ці події там відкрита перша львівська грильова ресторація «М’яса та справедливості» в якій кожного дня о 9-тій вечора під Рамштайна страчують ковбасу Ксеню.



До 18-ти вівтарів я в цей день так і не дійшла, але рівно у 20:40 вже стояла в черзі, щоби потрапити в ресторан. Ковбаса Ксеня – це найбільша ковбаса Галичини. Вона має сантиметрів 40 в діаметрі, а може й більше. 300 г цієї ковбаси коштують 130 грн., але з 21 по 22 вечора, після страти її подають за півціни підсмаженою з кетчупами та на лаваші. Я замовила. На смак я котлета ))



Ресторан дорогий. Але баранчика там витримують перед приготуванням 21 день, так як треба по технології, принаймні вони так стверджують. Порції по 450 – 500 грамів, але і коштують відповідно. Кожен грам по гривні ))) Треба буде якось повернутись саме заради цього, бо дуже смачно виглядає.



Всюди знаряддя тортур. Я цього не люблю, але на дворі нічого подібного нема. Барна стійка виконана у вигляді величезного мангала – оце потужно виглядає. В туалетах написи на дверях: «За сміття в унітаз страта» - і все одразу стає зрозуміло )) А в нас шо пишуть? «Вас снимает скрытая камера» - подумаешь, тоже мне … напугали ежа голой жопой )))



Хтіла вкрасти меню, але львівьяне на стільки ввічливі, що я не змогла не спитати, і мені дозволили його взяти.



Пиво на Закарпатті не поважають. Самогон і вино то так, а пиво – це щось німці собі вигадали таке незрозуміле. Можна обійтись і без нього. А от у Львові навпаки. У Львові воно особливе, з полинним присмаком, світле але не більосе, мутнувате, не фільтроване але дуже легко п’ється.



Спитала, чи можна в них курити. Сказали, що за столиком, нажаль, не можна, але можна вийти за дальні столики. Я стояла, курила, дивилася вгору, туди де вечірнє небо сполучається зі стінами храму і думала, що ці стіни бачили і не таке. Потім чомусь обернулась на стіну і побачила на замурованому вікні, де був намальований стріт арт, який не мав до храму жодного відношення, на якому маркером було написано: «Мечту не прокуришь» - аааа … ну как такие моменты? … он со мной разговаривал )))



Почему-то я была уверена, что встречу там Яшу, но оказалось, что далеко не все даже львовяне знают об этом ресторане. Когда я ему о нём рассказывала, он злился:
- Ты мне специально это говоришь? Чтобы я пожалел, что не пошёл с тобой? Я ещё приеду! Мне только 17 лет.
- Глупыш – говорю – я тебе потому всё это и рассказываю, что тебе ещё только 17 лет …