Карпаты

Места там дикие. Люди верующие. Чем более дикие места – тем более верующие люди. До Лумшор мы 2,5 часа ехали в гору по плохой дороге в то время, как дорога считалась хорошей. Её сравнительно недавно построили, но в силу сейсмической неустойчивости асфальт там слезает за 2 года, а вот брусчатка стоит веками, но представить себе брусчатку на протяжении 2,5 часов езды, это вряд ли … То есть, несколько лет назад дороги там не было и такой. Было просто направление. Как нужно было себя мотивировать туда добраться, я не знаю. Здоровому человеку трудно, а больному на лечение … только с Божьей помощью.



Мы спрашивали у местных жителей, есть ли там больницы? Как рожать? Ну, нам сказали: «Як повезе то довезе, а як не повезе, то ще народить», «Якщо хтось не може померти, то його треба в районный центр, там зроблять (допоможуть), а народжувати краще в Ужгороді – 30 км». Только на Бога и уповать. Зато все навкруги цілюще )))



Все религии там христианские, но далеко не все православные. Православие вообще в меньшинстве. Вот как у нас: 1 костёл и 1 синагога в городе – так у них православные храмы. Большинство принадлежит к реформатской церкви. У них не почитают распятие и не крестятся так как крест – это орудие пыток. Вершину храма украшает флажок или солнце. Христос – это их солнце. В храмах нет росписей и икон, все стены белые, резьба выполнена в виде травчатого орнамента, кое где покрашена. Они не молятся святым и Богородице. У них нет алтаря. Вместо него стол, на котором стоит вазочка с цветами и лежит Библия. В храме сидят, но строго соблюдается порядок: мужчины и женщины отдельно, самые уважаемые члены общины в первом ряду, остальные за ними. Место всем есть, но у каждого своё. Самим страшним гріхом вважається лінивство. Вони впевнені, що тільки трудом можно спокутувати першородний гріх. І вони працюють.



Вони нікому не віддадуть Україну. Їх мала батьківщина – це не якась банальна береза під вікном і навіть не шість соток чорнозему в якому ми копирсаємось з картоплею: «Посадил 1, выкопал 2. Вопрос: откуда взялась вторая?». Вони продають і ВИРОЩУЮТЬ ліс (до речі у них він не горить), видобувають золото і блакитну порцеляну, яку продають у Відень. Віденська порцеляна – це насправді Закарпатська. Вирощують виноград в одній місцевості, орендують обладнання в іншій, зберігають вино в третій. У когось все це є під боком, але не всім так щастить. Працюють усюди де є робота.



Чому б не переїхати туди де більш комфортно та затишно? Тому що є, наприклад, перевал Синевір. Я там стояла і не розуміла що трапиться. Це якесь місце сили. Релігія тут здається якоюсь милицею, яка тільки допомогає душі перейти це життя, а люди які живуть у квартирах здаються проклятими. Я думала, що це добре, що я народилася в квартирі, у мене імунітет. Мені тісно, мені іноді хочеться вирватись, але не хочеться лягти на рельси. Бо якщо хтось буде жити тут, а потім переїде в квартиру, то він природно знікне за місяць або швидше.

Їх мала батьківщина – це сотні кілометрів в усі сторони світу. Вони це нікому не віддадуть.